Подолати минуле
за мотивами однойменної книги Ярослава Грицака
Теза: цивільне населенням України, яке не воює, особливо люди 25-40 років, мають сфокусувати свою увагу на зміні сталого наративу про Україну у світі.
Проблема сприйняття України у світі - це проблема погляду на Україну здебільшого через призму історії. З об’єктивної точки зору - це історія століттями поневоленої країни, якій майже стерли її ідентичність; історія країни, яка намагалась виживати і формуватися в окупації. І вже в цьому реченні захована головна проблема: об’єктивний погляд на історію країни, що була поневолена, ніколи не буде офіційним поглядом. Для цих потреб завжди існував експортний варіант історії, написаний самим окупантом. І на превеликий жаль для нас, він і на сьогодні превалює в свідомості більшості людей з закордону.
Найкращою ілюстрацією цієї тези я вважаю наступну цитату з книги Ярослава Грицака “Подолати минуле: глобальна історія України”:
Як іронізував Норман Дейвіс, «українців представляли західному світові як "росіян" чи "радянських людей", коли їх годилось похвалити, а українцями називали лише тоді, коли вони чинили зло».
Питання співпраці з нацистами, фашистські концепти розвитку, антисемітизм і все інше - це питання, які були актуальні колись, які мали на той час свій контекст. Як внутрішній: війни проти всіх заради своєї незалежності. Так і глобальний: занепад концепту ліберальних демократій на початку XX століття, і популярність крайніх лівих і крайніх правих ідеологій з ухилом в авторитаризм.
Але Україна - це модерна країна, модерна нація, яка прогресує і розвивається в одному потоці з розвитком цивілізованого західного світу.
Чомусь майже ніхто не говорить про сучасних американців, як тих хто провадив геноцид корінного населення Америки. Чи про іспанців і португальців в контексті завоювання південної Америки. Зовсім ніхто не говорить про сучасних німців і італійців, як про нацистів і фашистів. Так чому ж на українців дивляться через призму історичних подій і постатей, але не звертають увагу на трансформації, яких українці зазнали і не бачать сучасну модерну націю? Націю з низькою толерантністю до антисемітизму і проявів шовінізму. Націю , яка в більшості своїй далеко не моноетнічна і головною ознакою якої є віра в високі ідеали гуманізму і демократії.
Але на це є проста відповідь, західний світ більше готовий бачити в Україні все те, що мав би бачити в росії, тому що так зручніше, вони так звикли, а остання імперія тільки рада їм в цьому допомогти своєю пропагандою. Це її, росії, тактика, світового масштабу газлайтинг і віктімблеймінг. Важко це визнавати, але це дуже розумний хоча і цинічний підхід до якого вона дійшла колись ще дуже давно, і який вона трансформує із століття в століття.
Частиною цього підходу є “Політика вічності”, якою послуговується росія. Це набагато більш глибокий концепт від Тімоті Снайдера, який для мене спрощено виглядає наступним чином: “Якщо щось було колись - то воно має бути актуальним і зараз”.
Це дуже зручно. Наприклад, у випадках коли вони говорять про себе - це теза що росія була великою, що колись було хрещення Русі - і з того часу всі нащадки русинів мають бути одним народом. І чомусь саме вони в цьому контексті вища каста. У випадках коли говорять про Україну - це те, що колись в Україні були погроми євреїв, співпраця з нацистами, тощо. Зараз не йде мова, чи були ці історичні події правильним на той час, чи ні і що саме до них призвело. Зараз ми маємо акцентували, що росія на сьогодні не є великою, ми не є одним народом, зараз тут нема нацизму і точно нема антисемітизму. Це і є об’єктивна реальність, а нібито колись велика держава, що живе поза реальністю - має поза нашою реальністю і залишитись, тобто зникнути.
Але акцентувати ми маємо не в повітря, а конкретним людям. Своїм знайомим вестернам та істернам, своїм друзям українцям, які не в Україні і живуть в бульбашці харошіх руських, чи просто рандомному Мухамеду, Джулії чи Андре в інтернеті. Проблема не вирішиться сама, якщо не докласти зусиль, за нас це ніхто не зробить.
Вважайте це маніфестом свідомого українця. Це той мінімум, що кожен з нас має робити (окрім донатів), поки хлопці і дівчата на фронті боронять нашу державу. Ми маємо докласти будь-яких зусиль, щоб суспільна думка в цивілізованому світі не перехилилась у бік окупанта. Всі дані для цього є, від прикладів радикально шовіністичних програм на головних каналах русні, до реальної статистики по підтримці ультра правих в Україні і рівню толерантності до євреїв. Вступайте в дискусії, переконуйте і зайобуйте людей які з вами не згодні.
Можливо від однієї людини, яка буде доносити реальну картину, нічого і не зміниться, але треба памʼятати, що «Жодна крапля не вважає, що вона є причиною повені». Минуле можна подолати.
Some examples and links:
За Шевельовим Україна має трьох ворогів: Москва, кочубейщина і провонціалізм. Останній є значником у тому як ми взаємодіємо з глобальним світом, якою мовою і про що ми говоримо. Не раз бачив, як він стає на заваді, коли українці говорять про Україну за кордоном. Про перших двох ворогів і годі казати -- широкий вжиток російської мови є досі прикладом тої самої кочубейщини.